Засадниче правило, яке лежить в основі усього англійського спілкування, полягає у забороні «серйозності», - ділиться британська антропологиня Кейт Фокс. – Ми не можемо сказати «привіт» чи прокоментувати погоду, не намудрувавши кавалка жарту!

Послідовник Генделя Вільям Бойс був видатним англійським композитором епохи бароко. Його Симфонія №1 швидше схожа на коротку увертюру, аніж на симфонію в класичному розумінні. Бойс не тяжів до масштабів і патетики, а писав музику задля насолоди: оди і гімни для королівського двору, а також пісні для лондонських «садів задоволень».

Для задоволень створена і Капріоль-сюїта композитора початку XX століття Пітера Ворлока. Вона написана як послідовність танців, що, виявляється, запозичені з трактату французького священника Туана Арбо «Оркезографія» XVI століття. Трактат Арбо був написаний у популярній в той час формі живої бесіди вчителя та учня: на сторінках книги вони обговорюють танцювальні па, етикет, а також етичні і моральні проблеми свого часу. Ворлока ж моральні проблеми, схоже, турбували менше за все: його танці подібні до яскравих іграшок – ну бо хіба англієць може виявити своє серйозне ставлення бодай до чогось, а тим більше до етикету XVI століття?

Дуже подібна за естетикою до неї Сюїта св. Пауля авторства сучасника Ворлока – Густава Холста. Останнього всі ми знаємо перш за все завдяки «Планетам», які стали прообразом для Джона Вільямса під час роботи над музикою до «Зоряних воєн». Сюїта св. Пауля – одна з тих милих мініатюр Холста, яку ледь не забули через популярність «Планет». Її композитор створив для лондонської дівчачої школи св. Пауля, де він викладав і де користувався величезною повагою серед адміністрації. Настільки величезною, що для композитора навіть побудували окреме музичне крило з власною звукоізольованою кімнатою (в ній і була написана більша частина доробку Холста).

Твори Бенджаміна Бріттена і Едварда Елгара, що потрапили до програми, належать до абсолютних хітів класичної музики. Але навіть якщо ви їх чули тисячу разів, у цій програмі Kyiv Mozart Orchestra покаже їх абсолютно з іншого боку: адже у сусідстві з іншими британцями вже неможливо грати їх, не «граючись». Отже, гайда у чарівний іграшковий світ британської музики.