«Святий чи грішний?» — так називається одна з нечисельних біографій Вівальді у британській газеті «The Guardian». Нечисельних – бо про його життя надзвичайно мало відомостей, лише чутки та вигадки. З одного боку Вівальді був священником, і у Венеції XVIII століття на нього безумовно розповсюджувалося правило целібату (безшлюб’я). З іншого — він мешкав з двома жінками одразу (оперною співачкою та її сестрою), виправдовуючи це перед верховним духовенством необхідністю стороннього догляду: мовляв, здоров’я слабке. Ну і зовсім пікантне: з 1703 по 1735 рік Вівальді викладав музику молодим дівчатам в Ospedale della Pietà. Маючи обмаль відомостей про роботу композитора у жіночому притулку, режисери і письменники нафантазували такі еротичні сюжети, що Фройд би плакав.

Який портрет Вівальді ми можемо скласти сьогодні? З коротких описів сучасників зрозуміло, що композитор прекрасно усвідомлював винятковість свого таланту, любив похвалитися блискавичною швидкістю власної роботи і був одержимий грошима. Його холеричний темперамент врівноважувала схильність до релігійних медитацій, а енергія і харизма справляли враження на усіх без винятку гостей. Екстравагантні вибрики були складовою його стилю життя: наприклад, він міг присвятити легковажну оперу, на хвилиночку… самій Діві Марії.

Про творчість Антоніо Вівальді музиканти «забули» майже на двісті років, і тому те, що сьогодні його «Чотири пори року» звучать із кожної праски, є своєрідним «вибаченням» людства. Вівальді залишив у своїх скрипкових концертах величезний простір для інтерпретацій.

Інший композитор вечора — Йоганн Себастьян Бах — ще один композитор «духовного» жанру. Але ви, можливо, будете здивовані, якщо дізнаєтеся, що Бах очолює рейтинг тих класичних композиторів, під твори яких так полюбляють кохатися пари. Ми не будемо чіпати тему еротизму в музиці Баха, а лише згадаємо про те, як Мендельсон двісті років тому закохав у неї всю Європу (Бах перед тим, як і Вівальді, був надовго несправедливо забутий). Мендельсон вразив цією музикою навіть Гете, який, здається, був не дуже чутливий до мистецтва звуків. А зіграв він для нього на фортепіано Першу частину Третьої оркестрової сюїти Баха. Про неї поет задумливо сказав, що на мить побачив перед очима, як процесія елегантно вдягнених людей спускається довгими сходами.

Сьогодні надзвичайно популярною стала інша частина цієї сюїти — так звана «Арія» (назва з’явилася вже після смерті німецького композитора). Ця музика настільки повітряна і піднесена, що важко уявити, що її прем’єра відбулася на невеличкому п’ятничному концерті в одній з лейпцизьких кав’ярень — у Готфріда Циммермана.

Закохатися в цю музику так само, як колись у Баха закохався Гете, вас точно змусять найкращі скрипалі оркестру Kyiv Mozart Orchestra. Хоча чому змусять? Усе відбудеться полюбовно.